Психотерапевт
Світлана Логвиненко

Ревнощі — це не про зраду іншого, а про наш страх бути невидимими. Це тихий крик: «Мене замало, щоб ти залишився». Ми ревнуємо, коли втрачаємо власну опору і намагаємося втримати іншу людину, ніби вона — єдиний фундамент нашого світу. Але справжня близькість можлива лише в просторі свободи. Любити — це знати, що двері відчинені, але людина обирає залишитися. Зцілення починається не з контролю, а з повернення до себе. Коли ви будуєте «внутрішній дім», де вам не страшно бути со

Стаття досліджує, як екзистенційна психотерапія допомагає знайти сенс життя в умовах осінньої меланхолії, посиленої війною. Через практики логотерапії вона пропонує внутрішні опори, що дозволяють витримати

У статті описано, як встановити кордони, знайшовши свою цінність або мету, заради якої ви свідомо відмовляєте чужим проханням, замінюючи автоматичну згоду на вільний вибір.

Суть життєвої енергії та мотивації криється не у фізичній виснаженості, а у внутрішній згоді — глибокому і свідомому «Так» власним діям, цінностям та життєвому вибору, яке перетворює відчуття обов'язку на відповідальність і свободу.

Цей текст — про те, як знайти внутрішню опору у складні часи. Дізнайтеся, як використати тривогу як сигнал до дій, сфокусуватися на свободі вибору і щоденному сенсі. Ваша стійкість — ваш захист.

Самотність у світі мільярдів — це не брак людей поруч, а дефіцит справжності. Ми ховаємося за масками та соціальним шумом, намагаючись заповнити порожнечу, проте втеча лише поглиблює відчуження. Справжнє перетворення власного буття починається з відваги зняти маску і стати собою. Лише той, хто навчився витримувати зустріч із самим собою та плекати любов до власного «Я», здатний на щиру Зустріч з іншим. Не чекайте любові від світу — станьте тим, хто здатен її дарувати.

Свобода — це не просто відсутність межі, а відвага бути автором свого життя. Сьогодні ми часто тікаємо від неї, розчиняючись у чужих очікуваннях, що веде до втрати себе та внутрішніх криз. Проте справжня Свобода починається з прийняття власної унікальності та встановлення меж буття. Це здатність бачити у труднощах не стрес, а виклик, і щодня обирати свій шлях. Тягар вибору стає величчю лише тоді, коли ми беремо на себе відповідальність за власну долю та сміливо кажемо "Так" с

Ми часто кажемо «не можу», ховаючись від Свободи. Чим більше на нашому шляху «набитих ґуль», тим дужче ми боїмося помилок, обростаючи комплексами та правилами. Але позиція «жертви обставин» — це лише ілюзія захисту. Справжня відповідальність за вибір — це визнання, що ми самі є творцями свого «Я», своїх успіхів і поразок. Це наш неминущий тягар, але водночас і наша найбільша велич. Бути людиною — значить мати мужність обирати.