Психотерапевт
Світлана Логвиненко

Ревнощі — це не про зраду іншого, а про наш страх бути невидимими. Це тихий крик: «Мене замало, щоб ти залишився». Ми ревнуємо, коли втрачаємо власну опору і намагаємося втримати іншу людину, ніби вона — єдиний фундамент нашого світу. Але справжня близькість можлива лише в просторі свободи. Любити — це знати, що двері відчинені, але людина обирає залишитися. Зцілення починається не з контролю, а з повернення до себе. Коли ви будуєте «внутрішній дім», де вам не страшно бути со

Чотири роки еміграції перетворили шок на втому. Ми живемо «між берегами»: побут — там, а серце — вдома. Це розщеплення виснажує, бо дім — це не лише стіни, а право бути собою. Сьогодні наш виклик — знайти сміливість жити там, де ми є зараз, не втрачаючи коріння. Дозволити собі радість сьогодні — це не зрада минулого, а перемога вашої внутрішньої сили. Ви маєте право на цілісність, де б не знаходилися.

Стаття досліджує, як екзистенційна психотерапія допомагає знайти сенс життя в умовах осінньої меланхолії, посиленої війною. Через практики логотерапії вона пропонує внутрішні опори, що дозволяють витримати

У статті описано, як встановити кордони, знайшовши свою цінність або мету, заради якої ви свідомо відмовляєте чужим проханням, замінюючи автоматичну згоду на вільний вибір.

Самотність у світі мільярдів — це не брак людей поруч, а дефіцит справжності. Ми ховаємося за масками та соціальним шумом, намагаючись заповнити порожнечу, проте втеча лише поглиблює відчуження. Справжнє перетворення власного буття починається з відваги зняти маску і стати собою. Лише той, хто навчився витримувати зустріч із самим собою та плекати любов до власного «Я», здатний на щиру Зустріч з іншим. Не чекайте любові від світу — станьте тим, хто здатен її дарувати.

Свобода — це не просто відсутність межі, а відвага бути автором свого життя. Сьогодні ми часто тікаємо від неї, розчиняючись у чужих очікуваннях, що веде до втрати себе та внутрішніх криз. Проте справжня Свобода починається з прийняття власної унікальності та встановлення меж буття. Це здатність бачити у труднощах не стрес, а виклик, і щодня обирати свій шлях. Тягар вибору стає величчю лише тоді, коли ми беремо на себе відповідальність за власну долю та сміливо кажемо "Так" с

Ми часто кажемо «не можу», ховаючись від Свободи. Чим більше на нашому шляху «набитих ґуль», тим дужче ми боїмося помилок, обростаючи комплексами та правилами. Але позиція «жертви обставин» — це лише ілюзія захисту. Справжня відповідальність за вибір — це визнання, що ми самі є творцями свого «Я», своїх успіхів і поразок. Це наш неминущий тягар, але водночас і наша найбільша велич. Бути людиною — значить мати мужність обирати.

Шлях до мети — це не транзитна зона, а саме життя. Часто, прагнучи великих звершень, ми викреслюємо власне «Я» із теперішнього, перетворюючись на функцію. Проте екзистенція потребує простору та опори вже зараз. Дрібниці — ранкова кава, прогулянка чи спокій — це не забаганки, а генеруючий ресурс вашого буття. Не дозволяйте меті поглинути вашу здатність бути живим. Поверніть собі власний ритм, адже тільки той, хто зберіг себе на шляху, здатний відчути справжню радість від досяг