Психотерапевт
Світлана Логвиненко

Ревнощі — це не про зраду іншого, а про наш страх бути невидимими. Це тихий крик: «Мене замало, щоб ти залишився». Ми ревнуємо, коли втрачаємо власну опору і намагаємося втримати іншу людину, ніби вона — єдиний фундамент нашого світу. Але справжня близькість можлива лише в просторі свободи. Любити — це знати, що двері відчинені, але людина обирає залишитися. Зцілення починається не з контролю, а з повернення до себе. Коли ви будуєте «внутрішній дім», де вам не страшно бути со

Контроль у стосунках часто маскується під турботу, але руйнує довіру й самість. Про страхи, наслідки та вихід із деструктивного циклу.

Шлях до мети — це не транзитна зона, а саме життя. Часто, прагнучи великих звершень, ми викреслюємо власне «Я» із теперішнього, перетворюючись на функцію. Проте екзистенція потребує простору та опори вже зараз. Дрібниці — ранкова кава, прогулянка чи спокій — це не забаганки, а генеруючий ресурс вашого буття. Не дозволяйте меті поглинути вашу здатність бути живим. Поверніть собі власний ритм, адже тільки той, хто зберіг себе на шляху, здатний відчути справжню радість від досяг